Шкільний портал
Четвер, 23.05.2024, 02:40
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна Каталог файлівРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Програми [21]
Підручники та посібники [389]
Розробки уроків [1048]
Виховні заходи [250]
Реферати [0]
Презентації [88]
Інше [510]
Заявки [9]
Тестові завдання [2]
Відео [45]
Конкурс "Педагог-новатор" [3081]
Натисніть, щоб ознайомитись з матеріалами
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 3753
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Виховні заходи

Народознавчий захід. "На рушнику хай доля й пісня квітне".
[ · Скачати дистанційно (250 КБ) ] 18.01.2017, 23:15

Народознавчий захід 

"На рушнику хай доля й пісня квітне"

Автор: Юськів Тетяна Іванівна, заступник директора з виховної роботи  Кобзарцівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.  Миколаївської області.

 

Мета: розповісти учням про різновиди українського рушника та на­родні традиції, пов'язані з ним, вчити учнів берегти  і примножувати народні традиції, вивчати свій родовід, берегти честь свого роду , своєї сім’ї; розвивати творчі здібності уч­нів; виховувати любов до традицій свого народу заохочувати учнів до вивчення української народної культури.

Обладнання: аудіозапис української народної музики, вишиті рушники (руш­ник долі, «завивач», «уповивач», «утирач», обрус, весільний), добірка книг та фотоальбомів для виставки «Український руш­ник символ долі», хліб-сіль для гостей заходу, українські на­родні костюми для всіх учасників заходу, відеозапис.

Виховний захід відбувається в актовому залі школи. Приміщення прикрашене вишитими рушниками, кетягами калини. Угорі на центральній стіні прилаштовано великий плакат у вигляді рушника, на якому написано назву свята. Біля однієї з бокових стін організовано виставку на тему «Український рушник — символ долі». Звучить весела українська народна музика. До залу входять учні-читці та ведучі.

1.Україна- країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок рути і барвінку, над якими сяють ясні зорі.

2.Україна-віковічна боротьба народу за незалежність, волю за щастя.

3.Україна –це милозвучна рідна мова, вишитий рушник і задушевна лірична пісня.

1.Буває часом сліпну від краси,

Спинюсь не тямлю, що воно за диво 

Оці степи, це небо, ці ліси -

Усе так гарно, чисто незрадливо,

Усе як є, дорога, явори…

Усе моє! Моя це Україна.

 

2.Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала,

 І чую: гуси зняли крик,

 Зозуля закувала.

3.Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м'ята,

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати.

1.І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало,

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала...

Ведуча-1. Добрий день, шановні гості. Ми раді вітати вас у цьому залі.

Ведуча-2. На рушник розшитий

Хліб кладемо з сіллю,

Щоб легкі дороги

Славили Вкраїну,

Щоб у нашій праці

І в гучнім весіллі

Шанували в світі

Над усе людину!

Ведуча-1. Хліб на рушнику — одвічні символи гостинності нашого народу на вишитому полотні для вас, друзі. Пісня «Зеленеє жито»

Ведуча-2. Український рушник. На ньому вишита доля нашого слав­ного народу, на ньому дивним візерунком переплелися людські радість і біль, щастя і горе. Рушник супроводжував людину все життя від самого народження. Чому це невеличке вишите полотно отримало таку назву? Вважають, що вона походить від давнього слова «ручник», тобто шмат тканини, зітканий та вишитий уручну.

 

Ведуча-1. А деякі мовознавці стверджують, що слово «руш­ник» походить від слова «рушати». Дійсно, проводжаючи сина в дорогу, українська мати замотувала йому хлібину в шмат бі­лого полотна і, перехрестивши, промовляла: «Рушай щасливо, нехай благословить тебе Бог». І той невеличкий шмат полотна, витканий ніжними і дбайливими руками матері, оберігав ко­зака від лиха і нещастя, нагадував йому про тепло рідної до­мівки, що чекає на нього.

«Пісня про рушник»  Юхименко А.

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя на долю дала. (Двічі.)

Хай на ньому цвіте твоя росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов'їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі твої. (Двічі.)

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

 В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

 І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,

 І дитинство, й розлука, і вірна любов. (Двічі.)

Ведуча-2. Рушник — це оберіг української оселі. Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узора­ми рушники. Недаремно склав наш народ такі прислів'я: «Ха­та без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку — хата у віночку».

Ведуча-1. Вишиті рушники здавна були невід'ємною час­тиною родинних свят і обрядів: на родинах, на хрестинах, на весіллі та інших. Були і рушники для звичаїв. Приміром, коли за­кладали нову хату, то на тому місці, де мала бути покуть, завж­ди клали хліб на рушнику — «щоб хата була багатою». А коли зводили вже стіни домівки і закладали сволок, на нього також обов'язково вішали рушник.

Ведуча-2. Отже, призначень у рушника багато. Але докладні­ше про це нам розкажуть рукодільниці української вишивки. Звучить мелодія «Вишиванка», до залу входятьрукодільниці, кожна тримає вишитий рушник та виконують танець з рушниками.

1-ша рукодільниця. Приходить людина у цей світ. Це дуже визначна подія для всієї родини, всього роду. І тому зу­стрічають дитину її першим і найголовнішим рушником — рушником долі. (Показує рушник.) Готувала його мати ще до народження дитини. Для хлопчика вишивала на ньому дубове листячко , щоб сильним і мужнім зростав синок. А для дівчинки слала червоними нитками грона калини, щоб розцвіта­ла краса донечки калиною і доля її щасливою була. Спочатку цей рушник лежав під подушечкою маляти, з ним несли дити­ну і в церкву хрестити. А як наставав час одруження сина чи доньки, на рушнику долі мати благословляла їх на щасливий шлюб. Цей рушник людина зберігала все життя, з ним прово­джали її і в останню путь.

Наперед виходить 2-га рукодільниця.

2-га рукодільниця. Молоду матір, що нещодавно наро­дила дитину, родичі також вітали рушником, у який загортали хліб та ласощі, бажаючи тим самим, щоб життя новонародже­ного було ситим та солодким. Звався цей рушник «завивач». (Показує рушник.) Розв'язуючи його, гість промовляв:

Радуйся, земле, радій, родино,

Радуйся з нами, нова дитино,

В тебе доволі і ласки, і дива,

Хай не цурається доля щаслива.

Продовжується танець

Наперед виходить 3-тя  рукодільниця.

3-тя рукодільниця. А от рушником-«уповивачем» бабуся-повитуха вперше повивала маля. (Показує рушник.) Цей рушник також ще заздалегідь готувала мати: вибілювала йо­го, багато разів прала, щоб він був м'яким. Загортаючи в нього новонародженого, повитуха промовляла:

Повитуха: Вповиваю тя, дитятко,

В рушничок біленький,

Щоб великим виростало,

Щоб було і здоровеньким.

Щоби лихо тя минало,

Щастя огортало,

Щоб мале твоє сердечко

Та й смутку не знало.

А червоним вповиванком

Зав'яжу міцненько,

Щоб від тебе радість мали

І батько, і ненька.

Пісня «Виростеш ти, сину» Бардиш Ірина і Деркач Юлія

4-та   рукодільниця. Підростає дитина, а мамині руки вже вишили для неї рушничок-«утирач». (Показує рушник.) На ньому яскраві квіти, дерево, пташки і щирі слова: «Добро­го здоров'я». Цей рушничок висітиме на кілочку біля дверей.

Уранці, подаючи його- дитині, мати каже:

Утирайся, моє серденько,

Рушничком біленьким,

Та й будь же з ним щодниночки

Добре, веселеньке.

Подавали «утирач» і гостям, коли запрошували їх до сто­лу. Кладучи рушник гостеві на плечі, господиня лила йому на руки воду з кухля. От лише утиратися разом із кимось одним рушником не годилося — можна накликати сварку. Наперед виходить 5-та  рукодільниця.

5-та  рукодільниця. А в свято застеляє господиня стіл білим обрусом. (Показує рушник.) На нього кладе запашну па­ляницю. І від чистої білизни полотна стає хата ще осяйнішою й веселішою.

Рідний обрусе, пряла тебе матуся,

Пряла і ткала, білила.

 Стелила на стіл святу білизну,

В селянську хату вселялася сила. Наперед виходить 6-та рукодільниця.

 6-та   рукодільниця. А довгими вечорами разом з под­ругами вишивала дівчина рушники собі на придане. Мала во­на вишити їх на всі випадки: і сватів перев'язати, як прийдуть сватати, і весільний рушник (показує рушник), і щоб свою май­бутню оселю прикрасити. А як була вже дівчина просватана, то вклонялась до землі батьку й матері зі словами:

Спасибі тобі, моя ненько,

 Що будила мене раненько,

 А я слухала, вставала,

На рушники тонко пряла.

 Тонко пряла, вишивала,

А сьогодні їх подала.

Усі рукодільниці вклоняються глядачам та залишають зал. 

Ведуча-1. Вишивала мати, вишивала,

 До листка листочок прикладала,

 А між ними цвіт голубуватий,

Простилався барвінок хрещатий.

Ведуча-2. Виростав барвінок зелененький,

І дивились з нього очі неньки,

Усміхався цвіт їх рушникові

Світом материнської любові.

 

СЦЕНКА ПРО РУШНИК ДМИТРЕНКІВ

1. В нашому музеї багато красивих вишитих рушників подарованих жителями села. В кожного своя історія .А  про один з найстаріших рушників переданий членами роду Дмитренків, які є одними з засновниками села Кобзарці. Доля яких кинула, як той кущ калини, на просторі кобзарські землі. Цей рушник став оберегом цієї родини.Сьогодні перед вами правнуки Семенюк З.В. та її онука Кузан Катерина, Юхименко  Д.В. та його діти Наталка та Андрій і Бандурко Т.С. Тож звучить легенда про рушник у виконанні членів роду Дмитренків. співають пісню «Калина»

2.Розповідь легенди

1.Кузан К.

 На березі тихої степової річечки Висунь розкинулося невеличке село. Люди жили в цьому селі бідно, хоч і працювали від зорі до зорі .

Жила   в цьому селі багатодітна родина. Дружно жили, шанували і поважали батька-матір. Мала ця родина багато хлопців, але була серед них і невисока дівчина, сестра їх Марійка. Дівчина підростала, вже й хлопці почали на неї задивлятися. Почала вона лаштувати собі посаг, а мати також  вечорами вишивала рушник, яким буде колись благословляти доньку на щастя і спільне родинне життя.

    А невдовзі мати і пов'язала цим рушником свою Марійку і хлопця Степана з сусіднього села. Поїхало молоде подружжя до чоловіка в село Батурино. В скрині, серед свого небагатого посагу, повезла Марія безцінний дарунок-мамин рушник.

    У свекровій хаті не змогла почепити його на святий образ, бо в хаті свекра було ще чотири хлопців. А незабаром прийшлось молодій дружині виряджати свого любого чоловіка на першу світову. Гірко плакала і збирала йому речі. Невеличку хлібинку загорнула у вишитий мамою рушничок, щоб оберігав її чоловіка від ворожої кулі. Все взяв Степан, але їх весільний рушник повернув дружині: Ні, не треба, Маріє, виносити його з хати . Хай він оберігає наших дітей і тебе. А я, дасть Бог, повернуся живий.» Так і сталось. Чи то святий Бог допоміг, чи любов і вірність дружини? Повернувся Степан живий, неушкоджений. І Марія з вдячністю звернула очі на святий образ та їх сімейний оберіг.

    2.Андрій Юхименко

А незабаром почали переселятись на нові землі, будувати нове село Кобзарське. Переїхали всією великою родиною брати Дмитренки. Перших відділив свекор Марію і Степана. В новій хаті, яку будували толокою, повісила Марія образ і прибрала його найдорожчім і найсвятішим дарунком, маминим рушником, їхнім сімейним оберегом.

    Підростали старші діти. Уже в новій хаті народився найменший Федір.

    Всі пережили страшний 33-рік. Тяжко було. Але пізніми ночами звертала очі на святий образ і мамин оберіг, просила допомоги. Все обійшлось.

    Сталося страшніше невдовзі. 1939 рік. На Фінську війну забирають найстаршого Дмитра. Йшла війна. Уже на франтах Великої Вітчизняної війни воюють і Микола і Федір. А через деякий час приносять в дім чорну вість – пропав безвісти Федір.

   Але Федір не пропав, не загинув, а потрапив у фашистський концтабір. Та про це нічого поки не знає  мама Марія. Але горе і біда ще не залишають цю сім'ю

  Після війни помирає Ніна. Залишилось двоє її дітей напівсиріт та троє дівчаток Дмитра теж напівсиріт.

   Невимовно боліло серце за них.

    Бандурко  Тетяна Степанівна

Вона щовечора піднімає очі на святий образ, уквітчаний маминим рушником, і просить Бога залишити живими синів. Ось у 1944р. приходить звістка від Миколи: Живий». У 1945р. повідомляє Федір з Уралу, що відбуває покарання за концтабір. І тільки про Дмитра нічого не знає. І так до останніх днів свого життя вона нічого не дізналася про найстаршого.

    Зняла свій безцінний мамин дарунок з образу. Полилися гіркі сльози на нього. Ні, не береже він більше, відвернулася доля від нас. Заховала його глибоко в скриню, на саме дно.

     Йшов 1947 рік. Закінчилася війна. Голодовка. Дітей врятувала в той страшний 1933 рік. А тепер треба було рятувати онуків. Ходила з внучками в Новопавлівку   до річки, збирали корінці, вчила дітей збирати трави -  все, що придатне до споживання, щоб якось вижити у ці страшні роки. А ночами, діставала із скрині рушник і гірко плакала, тільки йому довіряючи своє невимовне горе.

     Та зглянулась доля на її сльози. Живий повернувся з полону Федір, але не сам, привіз  з собою молоду дружину Тетяну. І весь віддався турботі за племінників. Стало Марії та Степану трішки легше. Федір залишився жити коло батьків. Хоч поки своїх дітей не мав, та в хаті завжди було повно сміху і радості. А Федір цілими днями працює в колгоспі, а вечорами допомагає чим може племінникам. Дивуються люди, звідки силу черпав цей чоловік. Як завжди усміхнений, відкритий: « Мамин рушничок силу дає, а серце час планує».

  Вже й правнуки забігають до хати. Бабуся Марія стала ще нижчою, сухенькою. Тільки рушник на стіні яскравий і завжди свіжий. З сумом поглядає на нього. Всіх зігрівала своєю любов'ю, всім давала пораду і посильну допомогу. Помираючи, наказала Федору берегти рушник, передавати свої дітям і онукам. Але й він незабаром пішов за мамою. То ж берегла цю сімейну реліквію його дружина, яка всім серцем прикипіла до нашого краю, до родини чоловіка.

Розповідь рушник перейшов в сімю Семенюк З.В.відеозапис

3.Продовження пісні «Калина»(від слів Я за землю ухопилась…)

4. передача рушника

Ведуча-1. Хай сторона моя багата,

Красива квітами й людьми,

Найкраща в світі — рідна хата

Під ясеновими крильми

У ній тепло і очі мами,

І доброта її руки.

Ведуча-2. Споконвіку українські жінки та чоловіки свято шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Наші пращури вірили, що вона захищає людину не лише від негоди, а й від ворожих сил. Ця віра походить від язичництва — релігії, гармонії людини і природи, людини і Всесвіту. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником прихованої у людини магічної сили і водночас — це оберіг.

Вишиванка

Цю сорочку мені вишивала

Материнська ласкава рука,

Що квіти на ній розсипала,

Мов по лузі весна гомінка.

Від'їздив я.

В останній хвилині

Мати шепче крізь сльози: "Прощай,

Пам'ятай, ти родивсь на Вкраїні,

Де б не був ти, про це пам'ятай!

Не соромся хоч мови своєї,

Ти повинен гордитися цим...

А сорочки простої цієї

Не заміниш і шовком тонким.

Бо це мати тобі вишиває..."

І, здається, тепло її рук

Все в дорозі мене зігріває,

І я чую коліс перестук.

Де не був я: на Півночі дальній

І на землях цілинних орав,

А в сорочці оцій полотняній

Я тепло рідних рук відчував.

Ведуча-1. Наші пращури вважали, що сорочка має чарівну силу. Чи не тому вона і досі бажана в нашому вбранні? Що закарбували жінки у своїх візерунках, якими щедро оздоблювали одяг?

Ведуча-2. Люди відображали в вишивках те, що   бачили   довкола   себе,   і   свято   вірили,   що перенесене з любов'ю і заклинанням на сорочку довго оберігатиме від хвороби і лиха. Оздоблення одягу, зокрема вишивання сорочок, — це багатюща куль­тура, що в кожній місцевості мала самобутні форми. Навіть в одному селі важко знайти дві однакові сорочки: кожна жінка застосовувала власну фан­тазію, імпровізуючи в межах усталеної місцевої традиції.

Ведуча-1. На Україні існують численні повір'я, звичаї та обряди, пов'язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчати вишивали це вбрання для наре­чених. Про це співається в народній пісні:

А вже ж тая слава

По всім городочку,

Що дівчина козакові

 Вишила сорочку

                   Виший, кохана, сорочку
Хрещеним барвінком зеленим.
В гарячих вечірніх загравах
Виший сорочку для мене.
Виший, кохана, сорочку
Свіжим прозорим світанком,
Білим вишневим суцвіттям,
Зоряно-квітним серпанком.
Виший, кохана, сорочку
Небом блакитним весняним,
Цвітом очей своїх синіх,
Заходом сонця багряним.
Виший, кохана, сорочку
Квітами маку й калини,
Плетивом чорно-червоним,
Духом моєї Вкраїни.
Виший, кохана, сорочку,

Я її буду жаліти

І у холодній розлуці

Душу у ній свою гріти.

Виший, кохана, сорочку,

Бо як у світ я полину,

 Буду її зберігати —

Пам'ять про тебе єдину.

Ведуча-2. В селі нерозгубилось мистецтво вишивання. Завезене з усіх куточків України воно ввібрало в себе і наші степи і велич Дніпра, карпатські ліси, шахтарські терекони. Воно показало в собі душу народу, красу нашого сьогодення.

Перед вами чудові роботи Козловець М.Н. та інших майстринь нашого села. Знайомтесь, представляємо наших майстринь Хоменко А.М.

Ведуча-1. Коли пісні мойого краю

 Звучать у рідних голосах

 Мені здається, що збираю

Цілющі трави я в лугах.

Ведуча-2. В піснях і труд, і даль походу,

 І жаль, і усміх, і любов.

І гнів великого народу,

 І за народ пролита кров.

Ведуча-1. В піснях дівоча світла туга

І вільний помах косаря.

 В них юність виникає друга,

 Висока світиться зоря.

Ведуча-1. Українська народна пісня — яке ж це диво! Невіддільна від життя, як квіти біля чепурної хати, як зорі на небі.

Задушевна, милозвучна, проста, як усе геніальне, вона полонить серце слухачів. Через усі поневіряння проносить вона свої чари, свою нев'янучу молодість.

Ведуча:  Сьогодні в цьому залі зібралися ті, кому не байдужа українська пісня — це діти, бать­ки, вчителі, працівники школи, гості.

Ведуча-1. Сьогодні на нашому святі присутні представники родини Римарчуків. Не одне десятиліття їх чудові голоси лунають над рідними Кобзарями. Їх пісні полюбляють і дорослі , і діти. Їх поважають за любов до пісні, за доброту і чуйність. Їх пісні вчать мудрості народної педагогіки. На їх піснях виховувалось не одне покоління молоді. Представляємо вам наших гостей  Пісня « посіяла огірочки» сім’я Римарчуків

Ведуча-1. Благословенні ми життям,
Козацький маєм хист і вдачі.
Під кольоровим вишиттям —
Серця нескорені, гарячі.

Дівча розчісує косу,

Є святість в ніжнім силуеті.                   

Ми українці — і красу

Несемо по земній планеті

Пісня «Про Україну» вручення подарунків

Ведуча-2. Дякуємо всім за увагу.

 

 

Категорія: Виховні заходи | Додав: Ростислав | Теги: доля, фото, родовід, ведучі, пісня, рушник, народ, традиції
Переглядів: 1819 | Завантажень: 359 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Вхід на сайт
Пошук
Copyright MyCorp © 2024